Николай Данилевич: О принципах построения религиозной политики

На сайте Правозащитного общественного движения «Правда и Вера» опубликована новая запись представителя канонической Украинской Православной Церкви Николая Данилевича:

Відповідь ДЕСС — ПЦУ. Важливі принципи.

Недавно ПЦУ виступила з низкою звинувачень на адресу Державної служби етнополітики і свободи совісті (ДЕСС). Держслужба відповіла спокійно і достойно. Відповідь розлога, по пунктах, але я хотів би тут окремо виділити ті декілька моментів, які є засадничими і принциповими. Ці викладені принципи мене особисто радують, бо вони є правильними, державницькими і такими, що якщо їх дотримуватися, то релігійне середовище України нарешті може отримати довгоочікуваний спокій. Приємно, що в державі намагаються артикулювати і вести збалансовану релігійну політику, враховуючи перекоси, відверті порушення та зловживання в релігійній політиці минулого, які принесли багато шкоди країні. Хто слідкує за цією темою, той зрозуміє.

“… Важливо розуміти, що мова ворожнечі, заперечення гідності іншого, свободи іншої людини, її жертви та її героїзму не може дати позитивних сценаріїв у суспільстві. Релігійна віра – це дуже сильне почуття. Тим, хто вірує, неможливо заборонити вірувати. Ці прості істини – в основі міжнародних нормативно-правових стандартів у сфері свободи совісті, тобто свободи світогляду та віросповідання.

Коли забороняють збиратися в храмі, віряни зберуться деінде. Коли забороняють збиратися явно, віряни збиратимуться таємно. Релігійна спільнота може трансформуватися, але її неможливо насильно приєднати. Ці прості тези надійно підтверджені досвідом репресивних режимів, зокрема й радянських часів. Попри свій нелінійний розвиток, попри всі буремні зиґзаґи та жахливі трагедії, історія людства знову й знову демонструвала, що насилля не має останнього слова.
….

ДЕСС наголошує, що рішуче засуджує випадки колаборації чи сприяння ворожій пропаганді ворога, які не є припустимими. Це злочини, на які має бути належне правове реагування. Але так само не є припустимим звинувачувати в колаборації всіх членів великої спільноти, коли навіть на рівні підозр – це менше 1% її членів, а решта молиться за Україну та її захисників, збирає гуманітарну допомогу та воює на передовій, плаче і радіє разом з усією країною.

Не є припустимим принижувати громадян України, проголошувати їх ворогами через їхню церковну ідентичність, етнічну ідентичність чи мову. Навіть якщо їхня Церква має непросту історію і непросте сьогодення».

P. S. Наголошую, що я не оцінюю весь текст, де є багато моментів, які стосуються ПЦУ, і не стосуються моєї Церкви — УПЦ. В тексті є й спірні моменти, щодо мови богослужіння, наприклад. Тут виділяю лише частину тексту, яка стосується принципів побудови релігійної політики, які є об’єктивно правильними.

Посилання на текст в першому коментарі.