Николай Данилевич: Відкритий лист голови Синодального відділу Української Православної Церкви…

На сайте Правозащитного общественного движения «Правда и Вера» опубликована новая запись представителя канонической Украинской Православной Церкви Николая Данилевича:

Відкритий лист голови Синодального відділу Української Православної Церкви «Місія «Церква і культура» ігуменіі Серафими (Шевчик) до Президента України, Верховної Ради України, Генерального Прокурора України, Служби безпеки України, голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті.

Героїчна боротьба України з російським агресором згуртувала і об’єднала весь наш народ. Розбіжності з приводу мови, віри, соціального статусу чи приналежності до етнічних меншин відійшли далеко вбік. Ми всі однодушно постали проти ворога як єдина велика родина.
Але саме зараз деякі сили розпочали шалену кампанію проти Української Православної Церкви та її вірян. Знов піднімається питання, хто більш, а хто менш патріотичний, в кого більше прав, а хто їх повинен зовсім позбавитися. Деякі політичні сили намагаються відкрити зараз другий, внутрішній фронт проти УПЦ. У Верховній Раді реєструються законопроекти про її заборону і конфіскацію всього церковного майна, закриття лавр, монастирів і храмів. Декотрі органи самоврядування і депутатські ради на місцях всупереч закону і власним повноваженням забороняють УПЦ, розподіляють конфесійну приналежність парафій.
Всі ці дії ведуть до збільшення напруги в суспільному житті, що виливається в жахливі ексцеси з побиттям учасників хресних ходів, напади на храми прямо під час Божественної літургії, погрози священнослужителям, шельмування УПЦ в засобах масової інформації, у виступах деяких чиновників і депутатів. Лунають ствердження, що право на існування має лише одна православна конфесія зі статусом державної Церкви, а УПЦ повинна бути знищена.
Згідно Конституції, всі громадяни України рівні в правах. Це напряму стосується і свободи совісті. Всі конфесії та релігійні спільноти рівні перед законом. Ніхто не має переваг: чи то людина, що спілкується з усіма лише українською мовою, чи то представники інших мовних та етнічних груп. Чи той, хто мешкає в західних регіонах, чи то житель східних, здебільшого російськомовних областей. І якщо перші зазнали тільки ракетних ударів, то мешканці східної прифронтової зони відчули в повній мірі жахи запеклих боїв, прийняли на себе найважчі удари, понесли найбільші втрати. Якщо хтось із так званих диванних військ і певних політичних угруповань оголошують питання мови і віри маркерами патріотизму, то українці з прифронтових регіонів і окупованих областей доводять свою патріотичність безпосередньо в бойових умовах. Населення Харківщини, Херсонщини, Миколаївщини, Маріуполя, Бердянська, Мелітополя, Запоріжжя та інших місцевостей, які атакує ворог, доводять свій патріотизм, постійно жертвуючи життям. В окупованих містах і селищах люди чинять відкритий спротив, ведуть партизанську боротьбу, виходять з українським прапором на демонстрації, не зважаючи на те, що в них стріляють і травлять газом.
Це — переважно наші віряни. Так склалося впродовж довгих років, що вони сповідують вірність саме Українській Православній Церкві. Багато їх і в лавах Збройних сил України, тероборони, інших силових формувань. Ми це знаємо безпосередньо, бо коли страшний «груз 200» прибуває до їхніх домівок, то на прохання рідних та близьких цих загиблих воїнів наші архіпастирі і пастирі відспівують героїв і проводжають їх в останню путь. Але, оплакуючи вбитих і закатованих, ми скрізь сльози говоримо: «Христос Воскрес! Воскресне Україна!»
Прикладом єдності і фронтового братства стали героїчні захисники Маріуполя: представники «Азову», Нацгвардії, Національної поліції, Прикордонної служби, тероборони, прості маріупольці. Україномовні і російськомовні, чоловіки і жінки, представники різних конфесій і різних вірувань — вони склали одну непереможну когорту бійців, що відчайдушно давала відсіч ворожій орді. Ніхто з них не питав один одного, до якої Церкви ти належиш і які погляди сповідуєш. Їх з’єднала в двобої з ворогом любов до України!
На жаль, війна, що точиться проти України, розпочалася ще вісім років тому. Священний Синод Української Православної Церкви з перших днів окупації Росією Криму і Донбасу висловився на захист непорушності кордонів України та її територіальної цілісності. Так само відбулося і на початку цієї фази війни. Блаженніший Митрополит Онуфрій благословив усіх чад Церкви на боротьбу з агресором, який вчинив гріх Каїна. Його Блаженство наголосив, що Каїн за це був проклятий Богом. Всі свідчення про позицію Української Православної Церкви щодо неподільності кордонів нашої держави, заклики до припинення агресії, засудження війни є у відкритому доступі в мережі Інтернет, і тому розповсюдження протилежних чуток є свідомим наклепом. Наші архіпастирі, духовенство, чернецтво, миряни разом із усім народом тримають оборону: хто на духовному, а хто на воєнному фронтах. Ми допомагаємо Збройним Силам, шпиталям, притулкам для біженців і знедолених, надаємо благодійну допомогу, а головне — день і ніч молимося Господу про Перемогу України!
Якщо ж окремі особи з церковного середовища й колаборують, то ці випадки стають приводом для розгляду в компетентних органах, а потім — в судових інстанціях. Поки що жодного вироку за даною статтею не було винесено. Але в засобах масової інформації наші опоненти роздмухують різні фейки, затавровуючи УПЦ і оголошуючи безапеляційні вироки. Якщо поодинокі випадки недостойної поведінки того чи іншого церковника узагальнювати як привід до закриття усієї конфесії, то тоді треба ліквідувати всі політичні партії. В кожній виявилися колаборанти або втікачі, як, наприклад, один народний депутат з Херсонщини, представник депутатської більшості в Парламенті, проти якого за колаборацію порушено карну справу.
Та ці прискорбні випадки не в змозі заплямувати прекрасний образ нескореного народу-борця. Весь світ пишається Україною. Європа готується прийняти її до свого осередку. Різні світові та міжнародні інституції, країни, лідери держав висловлюють їй свою гарячу підтримку!
Одначе, якщо всупереч Конституції і законодавству України будуть прийняті закони про заборону Української Православної Церкви, це стане величезним гальмуванням на шляху до Європи і свідченням про порушення свободи совісті, фаворитизм у відношенні до певних конфесій, відсутність демократії.
Наші вірні не будуть мовчати. Ми будемо наполегливо захищати свої права і принципи свободи совісті на всіх юридичних майданчиках, аж до європейського рівня. Якщо ж нас не дослухаються на місцях і виникне критична ситуація, яка буде загрожувати існуванню Церкви, ми залишаємо за собою можливість напряму звернутися до міжнародних світових структур: ООН, європейських закладів, Всесвітньої Ради Церков та інших. Вони вже колись виступали на захист релігійних свобод у Радянському Союзі, що зупинило компартію від остаточного знищення Церкви. Тож не треба доводити до подібної ганьби в нинішній час панування демократії і зверхності права.
Президент України, Верховний Головнокомандувач Володимир Олександрович Зеленський закликає усіх нас, українців, до єднання. Молячись Господу – Переможцю над смертю, гріхом і дияволом, ми просимо Божої сили, могутності і благословення у борні з сатанинським злом – путінською ордою окупантів. Порушивши усі міжнародні, а головне, Божі моральні закони, вони обов’язково постануть перед судом історії, та водночас і перед справедливим і професійним судом у Гаазі, який винесе грізний вирок злочинцям.
Бережімо Україну, тисячолітню державу в сім’ї держав Європи! Вона постала на камені вічних Божих та моральних законів і буде жити в віках, переможно поборюючи неправду, зло і беззаконня.
Слава Іісусу Христу! Слава Україні!