Николай Данилевич: Вопрос о признании рукоположений, совершенных в раскольнических сообществах:…

На сайте Правозащитного общественного движения «Правда и Вера» опубликована новая запись представителя канонической Украинской Православной Церкви Николая Данилевича:

Перший Вселенський Собор і розкол в Україні

Вчора в Київській духовній академії відбулася конференція на тему: «Соборність Церкви: богословські, канонічні та історичні виміри».

Конференція цікава, змістовна і актуальна. Хотів би особливо звернути увагу на доповідь і історико-канонічне дослідження ректора вл. Сільвестра. Див. повний текст в репості.

http://kdais.kiev.ua/event/doklad-11112021/

Виявляється, що процедура прийняття розкольників до лона Церкви була прописана ще І Вселенським Собором у 325 році у зв’язку з мелітіанською схизмою. Примітно, що у випадку з нашими українськими розкольниками Константинополь поступив якраз навпаки і навіть всупереч цим постановам і практиці І Вселенського Собору.

Історія питання:

«Мелітіанський розкол з’явився в Олександрійській Церкві (Єгипет) близько 306 р. і був пов’язаний з тим, що в ході гонінь на християн у Єгипті з’явилася велика група християн, які відреклися від віри під час гонінь, щоб врятувати своє життя. Ініціатором розколу був єпископ Мелітій (грец. Μελίτιος), який займав Лікопольську кафедру і вважався другим ієрархом після Олександрійського єпископа. Якщо св. Петро Олександрійський виступав за поблажливе ставлення до тих, що відпали і допускав їхнє повернення до Церкви через покаяння, то Мелітій відстоював жорсткішу позицію. Це спричинило розрив відносин між єпископами Петром і Мелітієм. Мелітій став висвячувати на єпископів своїх прихильників, наполягаючи на самостійності Лікопольської кафедри від Олександрійського престолу. Так фактично оформився розкол, а в Єгипті виникла паралельна ієрархія. При цьому між Кафолічною Церквою та мелітіанами не було догматичних відмінностей. Конфлікт мав винятково дисциплінарний характер. При цьому Мелітій поводився досить жорстко, протиставляючи своїх прихильників ієрархам Кафоличної Церкви».

Історія цього розколу є по суті дуже подібною до наших українських реалій з Філаретом (УПЦ КП) і УАПЦ, які також відкололися від нас (УПЦ) і виникли як паралельна ієрархія.

Так ось, згідно з рішеннями І. В. Собору:

1. Сам Мелітій як винуватець розколу приймається через покаяння, але без перевисвячення, оскільки мав законне рукоположення. При тому ніяких більше прав йому не дається.

2. Всі колишні розкольники, яких рукопоклав Мелітій, проходять процедуру перерукоположення. Всі вони мають бути «затверджені таємничим рукоположенням» (грец. μυστικωτέρᾳ χειροτονίᾳ βεβαιωθέντας) і лише після цього приймаються у спілкування. Цього всього у випадку з ПЦУ не було.

3. В Церкві колишні розкольники займають обов’язково ДРУГЕ МІСЦЕ. Тобто вони підпорядковуються канонічній ієрархії, а не заміняють собою канонічну Церкву.

4. Всі колишні розкольники підпорядковуються предстоятелю канонічної Церкви, а не обирають нового і зі свого середовища, і тим більше не створюють нової «церкви».

5. Колишні розкольницькі єпископи не мають права обирати інших єпископів, голосувати, але при цьому самі з часом можуть бути обраними на самостійні єпископські кафедри, але обрати їх має законна ієрархія і народ.

Текст з послання І Вселенського Собору:

«Оставалось еще упорство Мелетия и рукоположенных им, но мы известим вас, возлюленные братия, о мнении Собора и касательно этой секты. Собор желал оказать Мелетию более человеколюбия, хотя последний, судя строго, не стоил никакого снисхождения. Он останется в своем городе, но отнюдь не имеет права ни рукополагать, ни избирать, и по этому поводу не должен являться ни в селении, ни в городе, а только сохраняет одно имя своего достоинства. Поставленные же им и УТВЕРЖДЕННЫЕ ТАИНСТВЕННЫМ РУКОПОЛОЖЕНИЕМ принимаются в общение, хотя в достоинстве и служении должны занимать НЕПРЕМЕННО ВТОРОЕ МЕСТО непременно второе место после всех лиц, которые поставлены в каждом приходе и Церкви и избраны почтеннейшим сослужителем нашим Александром. Первые не имеют права ни избирать того, кто им нравится, ни предлагать имена, ни делать что-либо без согласия епископа кафолической, подвластной Александру Церкви; напротив, по благодати Божией и вашим молитвам, не обличенные ни в каком расколе и живущие в недрах кафолической Церкви неукоризненно могут и избирать, и предлагать имена лиц, достойных клира, и делать все, согласное с законом и церковным уставом. Если же кому-либо из церковников придется окончить жизнь, то в служение, вместо умершего, допускать недавно принятых, только бы они являлись достойными и избраны были народом, с согласия на то и утверждения александрийского епископа. Это позволено и всем прочим. Но в отношении к лицу Мелетия, ради прежних его беспорядков, ради безрассудного и упорного его нрава, мнение не таково: ему, как человеку, могущему снова произвести те же самые беспорядки, не дано никакого права и никакой власти».

Поміняйте тут ім’я Мелітія на Філарета і ситуація один в один.

Про Епіфанія і інших (рукопокладених Філаретом) тут в порівнянні взагалі не говоримо, бо це розкольники в другому поколінні, яких треба рукопокладати (або приймати іншим особливим богослужбовим чином, про це див. текст доповіді) і які мають бути підпорядковані архієреям канонічної Церкви.

Така позиція І Вселенського Собору.

P. S. Добре, що такі конференції і богословські дослідження відбуваються. Настав час для спокійної оцінки всього того, що недавно відбулося при втручанні світських політичних сил в церковні справи. І важливо сьогодні спокійно вказати на помилки і показати як це має правильно і церковно вирішуватися.

Вопрос о признании рукоположений, совершенных в раскольнических сообществах: богословские, канонические и исторические аспекты