Николай Данилевич: Мотиваційна історія для священників. І не тільки. Ця історія сталася зі…

На сайте Правозащитного общественного движения «Правда и Вера» опубликована новая запись представителя канонической Украинской Православной Церкви Николая Данилевича:

Мотиваційна історія для священників. І не тільки.

Ця історія сталася зі священиком в одній з наших єпархій на Півдні України. Це було вже в нові часи, трохи більше 6 років тому.

Так ось.
Одного пізнього вечора, а було вже близько опівночі, до священника зателефонували прихожани і попросили причастити їхню бабусю, яка була у важкому стані і рідні боялися, що вона не доживе до ранку. Причастити помираючу чи важкохвору людину, в який би час дня чи ночі така потреба не виникла б, є обов’язковим для кожного священика.

Поклавши слухавку, отець швиденько одягнувся, сів у авто і поїхав у храм, щоб взяти Святі Дари для причастя.

Зайшовши у вівтар, батюшка поклав перед престолом три земних поклони, як належить, і вже почав знімати скляний ковпак з дарохранительниці, де знаходяться Святі Дари. Аж раптом, батюшка чує, що позаду нього хтось стоїть і дихає.

І далі розповідь самого священика, як мені її переказали:

“Я повільно обернувся і побачив перед собою священника у повному священницькому облаченні. Він стояв і дивився на мене.
Вигляд священника в облаченні був не таким, як ми звикли бачити людину в нашому реальному житті. Його вигляд був ніби проекторним, як силует. Я злякався.

– Хто Ви? – запитую.
– Я священник такий-то (і називає своє ім’я), – відповів силует.
– Ви не біс?
– Ні!

І тут в мене в голові промайнули слова: Вірую у Господа Ісуса Христа! І я сказав їх вголос:
– Вірую в Господа Ісуса Христа!
Силует священника теж сказав:
– І я вірую в Господа Ісуса Христа!
– Йому Єдиному служу і поклоняюся! – продовжив я.
– І я Йому Єдиному служу і поклоняюся! – повторив за мною силует священника і перехрестився.

– Так хто Ви? – знову запитую його, – і що Ви тут робите?

– Я такий-то священик, служив у цьому храмі майже 100 років назад, похоронений я за вівтарем храму.

“Дійсно! – подумав я, – є така могила в нас на території храму з ім’ям цього священника”.

– Так, а чого Ви сьогодні тут? – питаю.

– Я не тільки сьогодні тут, я приходжу сюди кожної ночі для того, щоб вичитувати правило до Причастя. Під час свого земного життя я часто дозволяв собі звершувати Божественну літургію без належного приготування до неї. Я не завжди вичитував правило (молитви) до Причастя і дерзав звершувати Літургію у такому стані. Після смерті Господь помилував мене і дозволив мені бути на окраїні райських обителей, але я маю послух від Бога: кожної ночі я прихожу сюди, на місце мого священицького служіння для того, щоб вичитати правило до служіння Божественної літургії”.

Сказати, що батюшка, який слухав цю розповідь, був шокований, напевне, означає не сказати нічого. А священник, що явився йому із загробного світу, на завершення додав:

– Я щоночі тут, якщо хочеш, то приходь, можемо поспілкуватися.

Після цих слів він зник.

Прийшовши до тями від побаченого й почутого, той батюшка пішов серед ночі причащати хвору бабусю …
переосмислюючи, напевне, і своє священницьке служіння …