Николай Данилевич: Мотиваційна історія для священників. І не тільки. Ця історія сталася зі…

На сайте Правозащитного общественного движения «Правда и Вера» опубликована новая запись представителя канонической Украинской Православной Церкви Николая Данилевича:

Мотиваційна історія для священників. І не тільки.

Ця історія сталася зі священиком в одній з наших єпархій на Півдні України. Це було вже в нові часи, трохи більше 6 років тому.

Так ось.
Одного пізнього вечора, а було вже близько опівночі, до священника зателефонували прихожани і попросили причастити їхню бабусю, яка була у важкому стані і рідні боялися, що вона не доживе до ранку. Причастити помираючу чи важкохвору людину, в який би час дня чи ночі така потреба не виникла б, є обов’язковим для кожного священика.

Поклавши слухавку, отець швиденько одягнувся, сів у авто і поїхав у храм, щоб взяти Святі Дари для причастя.

Зайшовши у вівтар, батюшка поклав перед престолом три земних поклони, як належить, і вже почав знімати скляний ковпак з дарохранительниці, де знаходяться Святі Дари. Аж раптом, батюшка чує, що позаду нього хтось стоїть і дихає.

І далі розповідь самого священика, як мені її переказали:

«Я повільно обернувся і побачив перед собою священника у повному священницькому облаченні. Він стояв і дивився на мене.
Вигляд священника в облаченні був не таким, як ми звикли бачити людину в нашому реальному житті. Його вигляд був ніби проекторним, як силует. Я злякався.

— Хто Ви? — запитую.
— Я священник такий-то (і називає своє ім’я), — відповів силует.
— Ви не біс?
— Ні!

І тут в мене в голові промайнули слова: Вірую у Господа Ісуса Христа! І я сказав їх вголос:
— Вірую в Господа Ісуса Христа!
Силует священника теж сказав:
— І я вірую в Господа Ісуса Христа!
— Йому Єдиному служу і поклоняюся! — продовжив я.
— І я Йому Єдиному служу і поклоняюся! — повторив за мною силует священника і перехрестився.

— Так хто Ви? — знову запитую його, — і що Ви тут робите?

— Я такий-то священик, служив у цьому храмі майже 100 років назад, похоронений я за вівтарем храму.

«Дійсно! — подумав я, — є така могила в нас на території храму з ім’ям цього священника».

— Так, а чого Ви сьогодні тут? — питаю.

— Я не тільки сьогодні тут, я приходжу сюди кожної ночі для того, щоб вичитувати правило до Причастя. Під час свого земного життя я часто дозволяв собі звершувати Божественну літургію без належного приготування до неї. Я не завжди вичитував правило (молитви) до Причастя і дерзав звершувати Літургію у такому стані. Після смерті Господь помилував мене і дозволив мені бути на окраїні райських обителей, але я маю послух від Бога: кожної ночі я прихожу сюди, на місце мого священицького служіння для того, щоб вичитати правило до служіння Божественної літургії».

Сказати, що батюшка, який слухав цю розповідь, був шокований, напевне, означає не сказати нічого. А священник, що явився йому із загробного світу, на завершення додав:

— Я щоночі тут, якщо хочеш, то приходь, можемо поспілкуватися.

Після цих слів він зник.

Прийшовши до тями від побаченого й почутого, той батюшка пішов серед ночі причащати хвору бабусю …
переосмислюючи, напевне, і своє священницьке служіння …

 Об авторе:
НИКОЛАЙ ДАНИЛЕВИЧ
Заместитель председателя Отдела внешних церковных связей Украинской Православной Церкви протоиерей
Все публикации автора »»

Смотрите также

7 комментариев

  1. Я вражена!

  2. Да уж…

  3. история не полная,продолжение следует?

  4. А цікаво чи приходив ще поспілкуватися?

  5. Мурашки по тілу 😲, і як важливо завжди все робити на совість 🙏🙈 Спаси вас Господи отець Миколай за таку повчальну історію !

  6. Не знаю, у меня какой-то жуткий образ Бога после этой истории вырисовывается. И дело здесь не в правиле. Впрочем, сама по себе история, следует отдать должное вполне в ключе, многих «патериковых».

  7. Дякую, о. Миколай! Дуже повчальна історія🙏

Оставить сообщение