Николай Данилевич: Печаль в радість, або храм і хата Вчора, після участі в освяченні храму в селі…

На сайте Правозащитного общественного движения «Правда и Вера» опубликована новая запись представителя канонической Украинской Православной Церкви Николая Данилевича:

Печаль в радість, або храм і хата

Вчора, після участі в освяченні храму в селі Раків Ліс, що біля Камінь-Каширська (див попередній пост), ми відвідали громади в селах Брониця і Нуйно. Ці громади ми з о. Нектарієм відвідували 2 роки тому. Вони тоді молилися в хатах. Тепер в Брониці вже побудували храм – дуже гарний, новий, сучасний, а в Нуйно вже завершується будівництво. Це дуже приємно і радісно було бачити. Тоді, 2 роки тому, люди в тих селах були сумні, розчаровані втратою храму, з болем в серці, хоча разом з тим відчувалася в них тоді й змішана з сумом якась тиха радість. Але тепер вони всі радісні, піднесені, вони стали великою духовною сім’єю, один одному допомагають, стали близькими один для одного. Так що ці випробування принесли їм тільки користь.

Згадую, що коли 2 роки тому ми приїхали до них, то вони думали, що ми якось на когось вплинемо «на верхах» і їм повернуть храм. Була така віра в людей. Люди прямо просили нас, щоб ми щось зробили, щоб їм повернули храм. А в Нуйно на кладовищі є другий храм, то хоча б щоб цей дали їм (але на жаль опоненти навіть на це не пішли, хоча храм стоїть вільний і закритий). Вони вбачали в нас надію. І надія їхня виправдалася. Правда, не ми їм храм повернули, а Господь «на самих верхніх верхах» влаштував так, що тепер вони мають храми.

В Брониці поряд з храмом зробили Недільну школу, діти навчаються. Загалом, як для сільської місцевості, то все на дуже високому рівні. До речі, а з Нуйно родом митрополит Санкт-Петербурзький Антоній (Рафальський) – 1789 – 1848 роки життя. Тобто, це не просто якісь далекі й Богом забуті села.

Цікаві речі розповів мені священик і люди в Нуйно. Кажуть, що «після багаторічного служіння в храмі було важко перейти в хату. Для цього треба було мати сильну віру. Але хата для нас стала храмом, і навіть зараз, коли вже добудовуємо храм, то ще хочеться побути в тій хаті, бо там особливо благодать відчувається».

Таким чином, ми з о. Нектарієм стали свідками того, як на цих людях сповнюють євангельські слова: «ви печальні будете, та печаль ваша в радість буде» (Ін. 16:20).

P. S. Нижче фото як є тепер, і як було раніше, 2 роки тому. Ми приїхали до людей серед робочого дня, між 15 і 18 годинами, тому прийшли на зустріч ті люди, хто мав змогу.