Юрій Скиба: Мені гірко й прикро…
Повірте, цю невтішну сповідь особливо важко робити старому газетяреві, який на схилі літ, подібно колегам, що зберегли бодай краплю порядності, опинився перед розбитими ночвами краху власного свідомісного вибору – публічним словом додавати рідному загалу істинного, а не показушного, патріотизму, громадянської відповідальності, людської гідності. Де вони, ці високі, гідні поваги та наслідування колективні орієнтири в нашій пр-р-речудовій дійсності?! На жаль, медійні розслідування, пошуки та роздуми не обросли належними діями, виявившись потяговим свистком – гучним, ефектним, але малоефективним у справі побудови цивілізованого суспільства.
Тридцятилітній ювілей Незалежності готуємося зустріти (як повелося, гучно та бучно) на самісінькому дні не лише європейської, а й всепланетарної спільноти, опинившись чи не єдиною державою, що за минулий час ніби заклякла на місці. Більше того – побила всі ймовірні рекорди розвалу власного господарства, перетворившись із розвинуто промислової республіки в ниций сировинний додаток сусідніх держав. Із безпрецедентними темпами росту трудової еміграції (точніше, повального розбігання земляків по світах!), вкрай негативною демографічною ситуацією – ледь не уполовиненим «досамостійним» населенням…
Факт: ТАКОЇ катастрофи багатостраждальна ненька не знала від часів середньовічної Руїни! І це за наявності найкращих чорноземів, багатющих природних надр, вигідного геостратегічного розташування на стику Сходу й Заходу, сприятливого клімату, зрештою – роботящого, кмітливого, меткого люду. Ніби нам «пороблено» якоюсь нечистою силою. Гірка іронія: успішно даємо собі раду будь-де «за пагорбом», тільки не на родинних теренах.
Чи ж не «завдяки» своїй фірмовій рисі: де два українці – там три гетьмани? Адже без злагоди та взаємопорозуміння ризикуємо стати класичною ілюстрацією до байки про Лебедя, Рака та Щуку, котрі тягнуть спільного воза в різні боки. Додаймо сюди незнищенну звичку обирати собі отаманів не з-поміж хороших та поганих претендентів, а серед поганих та ще гірших. Відтак і маємо те, що маємо, – жалюгідне збіговисько своєкорисливо лицемірної, зажерливої «еліти» з непомірними власними й груповими амбіціями, якій після обрання нема діла до життєвих потреб «любого електорату». Досить згадати ті ж таки світові рекорди галопування розцінок за «комуналку» при космічних доходах її розпорядників. Воістину, кожен народ має таких керманичів, на яких заслуговує…
Неважко передбачити ймовірну реакцію гідних предків – козаків на нинішній ганебний занепад Вітчизни. Прямо-таки за Шевченком: «Славних прадідів великих правнуки погані». Мимоволі тягне звернутися до Господа, перефразуючи щиру молитву митаря: «Боже, будь милостивим до нас, грішних!» А ще – настанови на шлях істини, навчи добру, пошли усвідомлення невідворотності суспільного каяття та навернення розворохобленої, геть дезорієнтованої отчої громади до нетлінних чеснот – Віри, Надії та Любові. Аби ми, нарешті, дієво перейнялися Золотим правилом Ісуса Христа: «Стався до інших так, як волієш, аби ставилися до тебе».
Може, маєте власні рецепти справжнього відродження нас, многогрішних?
